Дивися...

Іноді для того, щоби привернути увагу до чогось, що говориться, кажуть – дивися.
То ж дивися...

Дивна річ. Чим більше людей робить щораз більше фотографій щораз якіснішими і доступнішими приладами, тим сильніше відчувається нестача (синонім – брак) і фотографії і людей, котрі їх роблять (знімають теж точне слово, бо знімати – це брати щось із чогось, переважно з поверхні певного об’єму).

Дивися, в ідеалі невдовзі мало би з’явитися хоча би два різні слова, кожне з яких буде називати різні види фотографії.
Очевидно, що слово фотографія залишиться за чорно-білою, яка властиво і є фотографією.
Оскільки і у чорному, і у білому живуть усі відтінки світла, то йдеться ні про що інше, лиш про повноту.

Дивися. Довершеність самого світла є такою реальною, що чим менше всілякої іншої реальності у фотографії, тим вона правдивіша.
Фотографія не документ. Їй важко піддаються навіть відмінності між десятиліттями. Їй йдеться не про те, що щось було, а про те, що хоча би щось є завжди. Вона нічого не мусить фіксувати крім витягненого з потоків світла простору. Отже, не колір, не лінії і конфігурації. Тільки співіснування кількох просторів на одній площині.

Дивися... Фотографія – це втілена теорія відносності. Там де про час, простір і швидкість світла. В такому разі – чим менше кадрів дано, тим  більше фотографії додається.

Пам’ятаєш фотографії наших людей з початку двадцятого століття. Пам’ятаєш, як виглядають лиця, які фотографувалися єдиний раз у житті. Це ж стосується і фотографів.
Кожна як одна.

Чуєш, щось таке колись сказали. Країну, яка виробляє триста сортів сиру, неможливо перемогти. Країна, в якій є хоча би 94 фотографії, безсумнівно існує.  

А це вже навіть ти не зможеш пояснити. Чому кожен цей світлопис власне про тебе?