YOUNG VISION: БЕЗ ЗАЙВИХ КОЛЬОРІВ
Не потрібно шукати зручний ракурс, щоб спіймати тенденційний кадр: новітні цифрові можливості виштовхують традиційні мистецькі методи. Замість шурхоту сторінок – аудіокниги, замість традиційних вистав – перфоменси, замість виставок – відеоінсталяції... Зміни торкнулися і наймолодшого виду мистецтва – фотографії. Плівка стає раритетом, чорно-білі кадри – зворушливим ретро, яким, здавалося б, можна захоплюватися лише з ностальгії за вкритим пилом минулим... Всупереч усім прогнозам і тенденціям справжнє мистецтво виживає у будь-яких технічних „катаклізмах”. Доводячи це, українські фотографи організовують масштабний проект „Інсайт” – класичні методи, винятково красномовне ч/б і жодних мегасучасних технологій.
Це просто „добра” шкідлива звичка двадцять першого століття – говорити про смерть: смерть традиційного мистецтва, крах вічних цінностей, втрату актуальності аналогових фотографій. Однак, так само, як на давні полотна й антикварні речі існує шалений попит у колах справжніх шанувальників мистецтва й охочих правильно вкласти свої кошти, так і класичні фотографії досі цікавлять колекціонерів. Аналогові знімки ціняться значно більше, ніж цифрові, „ремісницькі” – в них більше нюансів, більше прояву творчої особистості. Поціновувачам фотомистецтва важливо знати, хто і коли видрукував роботу. Від цього залежить цінність – і в мистецькому, і в грошовому еквівалентах. Володіти справжніми авторськими „ручними” знімками престижно, і річ тут не лише в ностальгії за минулим або протесті проти надмірної сучасності: за прогнозами фахівців, невдовзі нецифрові знімки робитимуть лише поодинокі професіонали найвищого класу. А поки що ми встигаємо зазирнути в об’єктив „останнім з не зіпсованих прогресом могікан”...
Організований Феліксом Хачатуряном та Олександром Глядєловим проект „Інсайт. Українська чорно-біла фотографія. ХХІ століття” показує, як лише у двох кольорах можна виразити своє глибинне, інтуїтивне бачення світу й проникнути у найпотаємнішу суть людської природи та явищ. Проект складається із трьох рівноцінних частин. Перш за все, це майже колекційний, 144-сторінковий альбом, куди ввійшло 94 знімки, кожен із яких створено засобами класичної аналогової техніки: відзнято на чорно-білу плівку й надруковано вручну на желатино-срібному папері. Частина робіт, що увійшла до альбому, була представлена на спеціальних виставках. Першими український „інсайт” побачив Харків. У березні фотознімки прикрасили стіни київської галереї „Дім Миколи”. Наступний пункт зупинки мистецтва у стилі ретро – Львів, галерея „Дзиґа”. Експозиції є другою складовою проекту. Третя – спеціально розроблений вебсайт, – звісно ж, виконаний у такій само чорно-білій стилістиці...
Учасники проекту розкидані географічно, віддають перевагу різним жанрам і темам, мають неоднаковий рівень професіоналізму і належать до різних поколінь. Ми фокусуємося на молодих: автори, які відмовляються вимірювати мистецтво лише цифрами, розказують про своє фотографічне задзеркалля...
Євген Кріксунов
„Ми дуже швидко біжимо. Фотографія – засіб зупинити час, щоб уважно в ньому роззирнутися”.
Юля Сердюкова
„...Це всього лише інструмент, один із багатьох. Ним може бути що завгодно – малювання, гра на сопілці, приготування їжі, швидка їзда або просто споглядання за власними вдихами й видихами. Вибір інструменту – це питання схильності. Мені подобається фотографувати”.
Світлана Мухіна
„Фотографія – це неначе задзеркалля, що занурює вас в інший світ – світ, у якому світло й тінь грають з уявою і перетворюють звичайні речі, наділяючи їх абсолютно новими якостями. Мені подобається, що кожна людина може стати не просто перехожим, а персонажем, героєм історії, яку розповів фотограф”.
Геннадій Мінченко
„Для мене фотографія – це засіб дослідження життя. Беручи до рук фотоапарат, я, неначе дитина, знову починаю пізнавати світ. Дізнавшись багато нового для себе, я намагаюся розповісти про це мовою фотографії. Чи може документальна фотографія бути об’єктивною? Радше це один із варіантів об’єктивної реальності, що базується на позиції та переконаннях автора. Мої переконання говорять про те, що світ – прекрасний, і краса – в усьому”.
Василина Врублевська
„Фотографія – це мій єдиний найтриваліший та наулюбленіший роман у житті. Адже від неї я не вимагаю жодної віддачі”.
ART ПРОЕКТ / Наталія Полянчук
|
 |
